Вступ

Виховання учня в школі і сім’ї – це єдиний нерозривний процес. Тому надзвичайно важливо, щоб вчитель і батьки об’єднали свої можливості і перейшли до тісної співпраці в організації спільної діяльності з виховання підростаючого покоління.

Становлення такої співпраці передбачає виявлення та активізацію виховних можливостей сім’ї, підвищення педагогічної культури батьків, організацію спільної діяльності сім’ї та учнів.

Вивчення соціальних, психологічних умов сім’ї, її виховних можливостей вимагає від педагога серйозного підходу до цієї справи. Успіх спільної діяльності педагогів і батьків суттєво залежить від глибокого знання вчителем учнів та їх родин.

При вивченні виховного потенціалу сім’ї доцільно використовувати комплекс прийомів і методів.

Їх потрібно вибирати, виходячи із конкретних умов. Систематичне, глибоке вивчення сім’ї дозволяє учителеві ґрунтовно, науково виявляти помилки сімейного виховання, давати кваліфіковані поради батькам щодо виховання дітей.

Маю надію, що підібрані в поданому посібнику матеріали стануть у пригоді класоводам та класним керівникам у роботі з батьками.

«Учіть батьків мистецтва виховання як найблагороднішої,

найлюдянішої, найвищої творчості,

як виконання громадського обов’язку».

В. Сухомлинський

…Писати про себе не легко. Я не належу до знаменитостей. Тільки й того, що знають мене колеги по роботі у школі, маю добрих знайомих серед вчителів району. Я вдячна долі за те що вона щедро обдаровує мене добрими людьми. Від цього життя стає ще цікавішим.

Пишаюсь тим, що я вчитель! З дитинства мріяла навчати молодших школярів, стати для них першою вчителькою. Роль першого вчителя неоціненна.

Перший вчитель – як перший крок у житті, перше вимовлене слово, перші друзі дитинства, перше кохання. В душі кожної людини лишається спогад про першого вчителя, який навчав учитися, спілкуватися з природою, книгою, людьми. Розумію, що навчати, виховувати, розвивати дитину важко, відповідально, але знаю, як це радісно.

На моїх очах відбувається справжнісіньке диво: з невмілого, невпевненого у собі малюка зростає учень, який мислить, знає, вміє, оцінює себе та інших, зростає співучасник, співавтор навчально-виховного процесу.

Щоразу, коли я зустрічаю своїх першокласників, найважливіше для мене – відчути серцем вихованців, стати другом і найавторитетнішою для них людиною. І це нормально. Це потреба 6-7-літніх дітей, потреба в навчанні і потреба у вчителеві.

Та це зовсім не означає, що мама і тато перейшли на другий план за своєю значущістю. Просто настав той момент, коли любити, навчати і створювати умови для розвитку дитини ми будемо разом: сім’я і школа.

Для того, щоб школа повною мірою виконувала свої функції, вона повинна діяти в тісному контакті з родиною, громадськістю, трудовими колективами. З цією метою вивчаю родину, її культурно – педагогічний рівень, інтереси школярів. Таке вивчення проводиться в три етапи і воно включає:

1. Складання списків дітей мікрорайону школи. Пасивне вивчення сім’ї майбутніх вихованців, узагальнення характеристик батьків, одержаних з різних джерел.
2. Відвідування задовго до початку навчального року батьків, чиї діти підуть у перший клас: відвідування  дитячих садків, знайомство з батьками майбутніх учнів.
3. Впровадження активних форм роботи з сім’єю, надання порад батькам.

До школи приходять діти з різних сімей, які відрізняються одна від одної. Відмінності стосуються багатьох параметрів – культурного і матеріального рівня, інтересів виховних цінностей, загального типу життя, любові й поваги кожного члена сім’ї один до одного. Відрізняються вони й вимогами до своєї дитини. Один батько сповідує суворість у поводженні з дітьми, інший -  поблажливість; одна мати емоційна в стосунках із сином, інша – стримана, скупа на слово і ласку; одна сім’я прагне забезпечити належний розумовий рівень дитини, в іншій дбають про фізичну силу, яскравий рум’янець.

Кожна людина – індивідуальність, кожна сім’я – своя, неповторна одиниця суспільства. Шлях до сердець і розуму батьків складний, але намагаюсь його знайти.

Звідси і провідні ідеї мого досвіду:

• бачити у батьках своїх помічників, організовувати їх на допомогу вчителю і школі;
• встановити добрі взаємовідносини із сім’єю учня, підтримувати ділові контакти з батьками, враховуючи їх вік і індивідуальні особливості;
• добре бачити перспективу розвитку кожної дитини і допомогти сім’ї намітити шляхи її здійснення;
• підтримувати авторитет батьків у сім’ї, надавати їм допомогу в духовному збагаченні;
• враховувати конкретні умови життя кожної сім’ї, допомагати батькам вибрати правильні шляхи для досягнення поставленої мети (Додаток №1).

Для формування дитячого колективу, вважаю потрібно особисто познайомитись із кожною родиною, умовами її життя. При цьому використовую різні методи вивчення сім’ї учня (Додаток №2).

Спостереження-найбільш розповсюджений метод вивчення сім’ї учня. Цей процес,в основному є зовнішнім, тому що відбувається «зі сторони». Та водночас він і відкритий, бо приховати його від батьків практично не можливо.

Особливо ефективне спостереження під час відвідування сім’ї. Воно відбувається у звичних для батьків умовах.

         Як тільки діти першокласники прийшли до школи, починаю обстежувати сім’ї моїх учнів. Мета першого відвідування ознайомлювальна: з’ясовую ряд питань щодо складу сім’ї, її матеріального достатку, умов для навчання школяра та інший.

         Під час візиту роблю все для того, щоб заслужити довіру батьків. У розмові підкреслюю, що в мене з ними загальна мета, спільні турботи. Водночас спостерігаю за психологічною атмосферою сім’ї: дружніми взаєминами, ставленням батьків до дітей,стосунками між дідусем ,бабусею та онуками. Буває і так, що перше відвідування дає змогу побачити чи інтуїтивно відчути: сім’я конфліктна, або вона, хоч має достатній виховний рівень, все ж не може створити належні матеріальні побутові умови для школяра (неповна сім’я).

         Перше знайомство з сім’єю такого типу вимагає від учителя педагогічного такту. Якщо я помічаю якісь вади що негативно позначаються на розвитку дитини,про це делікатно намагаюсь сказати батькам. Хочеться застерегти колег: не можна робити на основі перших відвідин остаточні висновки щодо сім ’ї учня, її психологічного обличчя, бо вони можуть виявитися хибними. При спостереженні за родиною бажано тримати в полі зору всіх її членів, щоб виділити загально - сімейні тенденції.

         Доречно вчителю у своїй роботі використовувати і метод включеного спостереження, коли факти, добуті ним, доповнюються активом батьків або вчителями інших класів.

         У процесі вивчення сім’ї школяра намагаюсь, як правило, поєднувати метод спостереження з інтерв’ю використовуючи його різні організаційні форми.

         На інтерв’ю можна запросити батьків до школи, та все ж більш ефективне інтерв’ювання в домашній обстановці, вільний від впливу службових стосунків. У звичних умовах батьки відверто відповідають на запитання вчителя, інформують його інколи й про негативні факти та явища. Досвід показує, що навіть мовчазна присутність підчас  інтерв’ю інших осіб(сусіда, гостя, колеги та ін.) порушає атмосферу щирості і довірливості. Тому за певних обставин(наприклад конфліктних стосунків) групове інтерв’ювання сім’ї слід змінити на індивідуальне.

         У своїй практиці використовую такі види інтерв’ю (Додаток №3).

         При формалізованому (стандартизованому)- спілкування вчителя з батьками регламентоване заздалегідь розробленою програмою, за якою класовод формулює запитання в певній послідовності (як правило, у ньому переважають так звані закриті запитання, на які даються варіанти відповідей). Цей вид особливо корисний тим, що можна швидко одержати результати і досить легко обробити їх і порівняти. Проте слід пам’ятати: формування запитань мають бути розраховані не на читання, а на ситуацію бесіди, тобто план-схема інтерв’ю розслабляється не в «письмовому», а у розмовному, усному стилі.

         Відкрите інтерв’ю передбачає дещо меншу типовість у поведінці вчителя та батьків. Хоч запитання ставляться послідовно, дорослі відповідають у вільній формі. Відрадно, що фіксувати відповіді можна не лише письмово, а й за допомогою магнітофонного запису.

Мета фокусованого інтерв’ю – з’ясувати думки оцінки з приводу конкретної ситуації, явища, його наслідків або причин. Вчитель повідомляє батькам, про що йтиметься, готує запитання. Можна змінювати послідовність і формулювання, однак не варто зменшувати кількість – інформація може бути якомога повнішою.

Вільне (творче) інтерв’ю проводиться без запитальника чи розробленого плану бесіди. Визначається тільки тема розмови, яка і пропонується батькам для обговорення. Спрямованість бесіди, її структура, послідовність та формулювання запитань залежить від умінь і здібностей інтерв’юєра і конкретної ситуації. Одержана таким чином інформація цінна й цікава специфічністю, притаманною саме цій сім’ї.

Учителю слід пам’ятати, що його особливість впливає на батьків, і це, в свою чергу відповідно позначається на якості одержаних результатів. Тому, вивчаючи сім’ю своїх вихованців, намагаюсь дотримуватись етичних правил: Добровільної участі батьків в обстеженні, використання одержаних даних тільки з педагогічною метою,обов’язкове зберігання таємниць сім’ї, вилучення хибної та побічної («заради інтересу», «про всяк випадок») інформації.

Анкетування як метод застосовується вчителем для збирання широкого матеріалу про певну сім’ю або для з’ясування вузького кола питань стосовно сімей всіх учнів класу. Треба мати на увазі, що не завжди в анкеті батьки дають об’єктивну відповідь. Буває навіть батьки ухиляються від відповідей, особливо тоді, коли це потребує критичного ставлення до себе або інших членів сім’ї, висвітлення її недоліків.

З огляду на це можна запропонувати контрольні анкети -  спочатку батькам (на класних зборах), а потім дітям (на класній годині). (Див. додаток № 4 «Анкета для батьків і дітей»). Одержані в ході анкетування результати підлягають статистичній обробці.

До твору як методу вивчення сім’ї слід вдаватися тоді, коли треба одержати докладні, неоднозначні  відповіді. Так на класних зборах, де розглядалося питання виховання дітей у сім’ї, можна попросити батьків написати невеличкий твір «Яким повинен бути хороший син (донька)» або «Якою я б хотіла (хотів) бачити свою дитину у майбутньому?».

Приблизно з 3-го класу твори на сімейну тематику один раз у навчальному році можна писати й учням. Тема їх має бути такою, щоб діти змогли в конкретній, доступній їм формі розповісти про свою родину, її членів, показати своє  місце в ній, розкрити морально-психологічний клімат: «Моя сім’я», «Наш вихідний день», «Улюбленні заняття в рідному домі», «Що б я зробив для своєї сім’ї, якби все міг» та ін.. Ці твори дають змогу дістати досить точне уявлення про авторитет батьків, духовні потреби членів родини, організацію та виконання домашніх справ, між особистісні стосунки.

З огляду на вікові можливості третьокласників одержувану з їхніх творів інформацію про сім’ю не можна не можна вважати абсолютно достовірною, тому її слід зіставляти з даними, добутими за допомогою інших методів, і тільки після цього оперувати нею. Матеріали дитячих класних робіт дуже емоційні, несподівані за змістом, повчальні для батьків, через це їх тактовно (не називаючи імен вихованців) використовую на батьківських зборах. Це допомагає дорослим довідатися, що хвилює, радує чи тривожить їхніх дітей у сім’ї. Під впливом учнівських творів багато хто з батьків замислюється над власним сімейним життям, змінює свої позиції, оцінки, вимоги.

Використовуючи творчі роботи на сімейну тематику,намагаюсь дотримуватися таких вимог: довірливість у стосунках вчителя з учнями, анонімність творів, їх багатоплановий, індивідуальний психолого-педагогічний аналіз. Невміле і нетактовне їх цитування з називанням автора може стати «яблуком розбрату» у системі стосунків «учитель-учень-сім’я».

Життєдіяльність кожної сім’ї не буває автономною.  Адже її члени спілкуються як у діловому, так і міжособистісному планах з іншими людьми: колегами,  сусідами, вчителями, педагогами музичної та спортивної школи, представниками громадських організацій, батьківського комітету. Це дає змогу вчителю скористатися ще одним методом вивчення сім’ї – узагальненням незалежних характеристик. Його  психолого-педагогічна цінність полягає в тому, що він діагностує громадську думку про сім’ю, яка формується у процесі безпосереднього або опосередкованого спілкування з навколишнім.

Усі методи намагаюсь використовувати комплексно, в розумному співвідношенні – тоді одержуванні результати доповнюють і взаємно ревізують один одного.

На основі цих даних кожну сім’ю намагаюсь проаналізувати за схемою психолого-педагогічної характеристики, яка включає загальні відомості про сім’ю, коротку характеристику її членів, дає можливість сформувати думку про педагогічну культуру батьків, трудове виховання у сім’ї, організованість сім’ї, інтелектуальні та емоційні зв’язки членів сім’ї. (Див. додаток №5)

Внаслідок цього дістаю про сім’ю вихованців об’єктивні глибокі знання, які дають змогу ефективно застосовувати їх для педагогічного впливу на учнів і певною мірою на їх батьків.

І тільки після повного аналізу психолого-педагогічної характеристики кожної сім’ї планую роботу з батьками, форми якої можна відтворити у такій таблиці (Додаток № 6).

Важливим питанням в роботі класовода є підготовка й проведення батьківських зборів та засідань батьківського комітету.

Загально шкільні батьківські збори проводяться у нашій школі, як правило, двічі на рік. Тут батьків знайомлять із документами про школу, з основними напрямками, завданнями та підсумками її роботи.

Класні батьківські збори проводимо чотири - п’ять разів на рік. На них обговорюються завдання навчально – виховної роботи класу, планування виховної роботи в класі, накреслюються шляхи найбільш тісного співробітництва сім’ї зі школою, підбиваються підсумки роботи.

Класні батьківські збори ефективні лише тоді, коли на них не тільки підбиваються підсумки, але розглядаються актуальні педагогічні проблеми. На таких зборах обговорення успішності учнів не самоціль, а місточок до  тієї чи іншої педагогічної проблеми. Як правило, батьківські збори проводяться за таким планом:

• лекція, бесіда вчителя на психолого-педагогічну тему;
• виступ батьків про досвід виховання з даного питання;
• узагальнення, обмін думками щодо питання сімейного виховання, яке розглядається;
• обговорення і вирішення питань, які стосуються життя класу;
• різне;

інформація про наступні батьківські збори, їх тема та план проведення.

Для себе я зробила таку класифікацію батьківських зборів (Додаток № 7).

Під час підготовки та проведення батьківських зборів варто враховувати ряд важливих положень:

1. Атмосфера співробітництва школи та сім’ї.
2. Інтонація зборів: радимо, розмірковуємо разом.
3. Професійний заділ педагога знання, компетентність (знання життя кожної дитини не тільки в школі, але й поза школою, мати уявлення про рівень потреб дітей, стан їхнього здоров’я, стосунки в дитячому колективі)
4. Добрі, довірливі стосунки (доброзичливість, щирість, взаєморозуміння, взаємодопомога).
5. Головні показники ефективності батьківських зборів – це активна участь батьків, атмосфера активного обговорення поставлених питань, обмін досвідом, відповіді на запитання, поради та рекомендації.

Уже на практиці стало очевидно, що збори не відбуваються на належному рівні і їх ефективність знижується, якщо батьки – пасивні слухачі.

Тому намагаюся урізноманітнювати форми проведення зборів. Це збори – лекція, практикум, педагогічна дискусія, рольова гра, семінар та інші.

Лекція – це форма психолого-педагогічної освіти, що розкриває сутність тієї або іншої проблеми виховання. Найкращий лектор – сам учитель, який знає інтереси, проблеми та турботи батьків. Головне в лекції – науковий аналіз виховних явищ, умови їх перебігу, механізм поведінки дитини, закономірності розвитку її психіки, правила сімейного виховання.

Під час підготовки лекції варто враховувати її структуру, логіку, можна скласти план із зазначенням основних ідей, думок, фактів і цифр. Одна із необхідних умов лекції – опора на досвід сімейного виховання. Метод спілкування під час лекції – невимушена розмова, задушевна бесіда, діалог зацікавлених однодумців.

Тематика лекцій мусить бути різноманітною, цікавою та актуальною для  батьків. Наприклад: «Вікові особливості молодших школярів», «Виховання чуйності та доброти», «Статеве виховання дітей молодшого шкільного віку», «Режим дня школяра» та інші.

Практикум – це форма вироблення у батьків педагогічних умінь з виховання дітей, ефективного вирішення педагогічних ситуацій, що виникають, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів.

 У ході педагогічного практикуму вчитель пропонує знайти вихід із якої-небудь конфліктної ситуації, котра може скластися в сім’ї у стосунках батьків і дітей, батьків і школи, пояснити свою  позицію в тій або іншій запропонованій ситуації.

Педагогічна дискусія (диспут) – одна із найбільш цікавих форм підвищення рівня педагогічної культури. Відмінна особливість диспуту полягає в тому, що він дозволяє залучити всіх присутніх в обговорення поставлених проблем, сприяє виробленню вміння всебічно аналізувати факти та явища, спираючись на набуті навички та нагромаджений досвід. Успіх диспуту багато в чому залежить від його підготовки. Орієнтовно за місяць учасники  мусять познайомитись із темою майбутнього диспуту, основними питаннями, літературою.

Найвідповідальніша частина диспуту – ведення дискусії. Багато що визначає тут поведінка ведучого (ним може бути вчитель чи хтось із батьків). Необхідно завчасно встановити регламент, вислуховувати всі виступи, пропонувати, аргументувати свою позицію, наприкінці диспуту підбити підсумки, зробити висновки. Головний принцип диспуту – повага до позиції та думки будь-якого учасника. Темою диспуту може бути будь-яка суперечлива проблема сімейного та шкільного виховання.

Рольові та ділові ігри – форма колективної творчої діяльності батьків з вивченням рівня сформованості їхніх педагогічних умінь. Методика рольової гри передбачає певні теми, склад учасників, розподіл ролей між ними, попереднє обговорення можливих позицій і варіантів (позитивних і негативних) поведінки учасників гри – шляхом спільного обговорення вибрати оптимальний для даної ситуації варіант дії.

У роботі з батьками проводжу ділові та рольові ігри на тему: «Спілкування в сім’ї», «Сімейні історії», «Важкі запитання», «Конвертна мозкова атака» (Див. додаток).

Рольова гра проводиться за таким планом:

1. Повідомлення батьків теми і мети заняття, зачитування сюжету гри, настанова вчителя, що активізує знання батьків.
2. Розподіл ролей (на кожний сюжет необхідно визначити кілька груп батьків та експертів).
3. Власне гра (організувати розігрування сюжету, спостереження за діалогом, мімікою та руховою реакцією учасників гри).
4. Колективний аналіз гри (провести аналіз обраних варіантів спілкування, визначити доцільність його змісту і форм, колективно зробити висновок щодо можливого впливу кожного варіанта спілкування на стосунки з дитиною та формування її особистісно значущих якостей; знайти педагогічно грамотні лінії спілкування).
5. Підведення підсумків (підкреслити позитивні і негативні сторони гри).
6. Завдання для самоосвіти батьків (визначається на основі висновків про засвоєння батьками даної теми).

Дослід показує, що проведення тематичних батьківських зборів разом з дітьми дає позитивні результати. Проведення такого спільного заходу потребує детальної підготовки. На них слухачів не буває, є тільки учасники. В ході проведення зборів на тему «Чи вміємо ми спілкуватися» торкаємось великого боку питань для дітей і батьків з морально-етичних норм. А на зборах «Роль родини в організації дозвілля дитини» діти відповідають на питання: «Як проводиш свій вільний час?», «Що краще: почитати книжку чи дивитись телевізор?». Ці питання постають і перед батьками. У відповідях, звісно, є розходження, а значить виникають теми для дискусій в класі і дома, між дитиною і батьками.

Під час проведення зборів дотримуюсь культури спілкування з батьками. Намагаюсь вести розмову «тоном поради» як необхідної умови співпраці, співтворчості, співдружності у запобіганні помилок та усуненні вад: «Давайте порадимось…», «На мою думку, в даному випадку варто вчинити ось так…», «А ви як думаєте?», «А щоб ви порадили?» - подібний стиль спілкування викликає у батьків бажання бути активними учасниками процесу виховання, стимулює їхнє педагогічне мислення.

Я переконана, що вчасно і вдало проведені збори активізують батьків, сприяють усвідомленню особистої відповідальності за виховання дітей. Підтримка інтересу до навчальної діяльності, допомога учневі у розвитку його творчих здібностей – ось один з головних напрямків роботи класовода, до якого я залучаю батьків.

Татусі і мами – часті гості у нашому класі. Вже стає традицією запрошувати їх на відкриті уроки для батьків. Відкриті уроки зазвичай організовуються з метою ознайомлення батьків з новими програмами з предмета, методикою викладання, вимогами вчителя. Це дає можливість батькам не тільки спостерігати за своїми дітьми, а й визначитися з єдиними вимогами і підходами у справі глибокого засвоєння знань, уникнути багатьох конфліктів, викликаних незнанням і нерозумінням батьками всієї складності та специфіки навчальної діяльності в сьогоднішній школі.

З цією метою були проведені відкриті уроки з ознайомлення з навколишнім світом «Оце б у вирій полетіти, так Батьківщини там нема…» (2кл), урок з читання «Котилася тарілочка…» (3 кл.), спортивне змагання у лісі «Тато, мама, я – спортивна сім’я» (1 кл.).

Все це дозволяє краще пізнати своїх дітей батькам, відкрити для себе ще не відомі сторінки їхніх інтересів, захоплень, таланту.

Для того, щоб батьки бажали йти до школи, вони повинні бачити зацікавленість вчителя у процесі навчання та виховання.

Кожної п’ятниці я чекаю батьків своїх вихованців, бо це день – індивідуальних консультацій.

Часто час розв’язання тієї чи іншої складної проблеми я можу отримати допомогу безпосередньо від батьків моїх учнів і цим не варто нехтувати. Консультації з батьками корисні як для них самих, так і для мене. Батьки отримують реальну уяву про шкільні справи та поведінку дитини, я ж – необхідні відомості для більш глибокого розуміння проблем кожного учня.

Обмінявшись інформацією, як правило, вчитель і батьки доходять до взаємної згоди стосовно конкретних форм батьківського сприяння.

З практики знаю, що у спілкуванні з батьками вчитель мусить виявити максимум тактовності. Неприпустимо соромити батьків, натяками на невиконання ними обов’язку стосовно сина чи доньки. Підхід має бути таким: «Перед нами стоїть спільна проблема. Що ми можемо зробити для її розв’язання?» Тактовність особливо важлива з тими батьками, котрі впевнені, що їхні діти не здатні на погані вчинки. Не знайшовши до них правильного підходу, ми вчителі, зіштовхнемося з їхнім обуренням і відмовою від подальшого співробітництва. Принципи успішного консультування – довірчі стосунки, взаємна повага, зацікавленість, компетентність.

У своїй роботі намагаюсь побудувати місток між вчителем, дитиною і родиною. Добрих результатів можна досягти, якщо правильно спланувати роботи родинно-педагогічного всеобучу (Додаток № 8).

Батьківський всеобуч – це форма психолого – педагогічної освіти батьків. Вона допомагає озброїти їх необхідними, основами педагогічної культури, ознайомити з актуальними питаннями виховання з урахуванням віку та запитів батьків, сприяє встановленню контактів батьків із громадськістю, сім’ї та школи, взаємодії батьків і вчителів у виховній роботі.

Наша школа велика, у кожній паралелі по кілька класів. Тому для лекційних занять об’єднуємо класи (скажімо, батьків учнів 1-А,1-Б, 1-В кл.) в єдину паралель, проводячи практикуми – розв’язання педагогічних задач, обговорення педагогічних ситуацій. Заняття проводимо один раз на місяць (тобто дев’ять занять на рік). Програма педагогічної освіти батьків гучка, не догматична, коригується і доповнюється залежно від конкретних умов і обов’язково враховує інтереси сім’ї і дітей.

На заняттях батьківського всеобучу виносяться найактуальніші проблеми:

• Завдання і зміст родинного виховання в сучасних умовах;
• Вікові особливості молодшого шкільного віку і їх врахування в родинному вихованні;
• Роль батька і матері у вихованні сім’ї;
• Розумовий розвиток дітей молодшого шкільного віку і  надання їм допомоги в навчанні;
• Стосунки між батьками у сім’ї та їх вплив на формування особистості молодшого школяра;
• Виховання у дітей любові до праці;
• Культура спілкування в родині;
• Організація дозвілля в сім’ї;
• Статеве виховання молодшого школяра;
• Виховання чуйності та доброти, роль у цьому процесі батьків;
• Роль родини у формуванні людської гідності;
• Проблеми вільного часу й організація літнього відпочинку дітей.

У процесі навчання батьків частіше спираємось на їх власний позитивний досвід, поєднуємо лекційні форми занять з  елементами живої та невимушеної бесіди, робимо педагогічний аналіз окремих випадків і ситуацій виховання дитини в сім’ї.

Це сприяє виробленню в батьків поглядів на виховання дитини як складний і динамічний процес, формуванню в них конкретних методів і прийомів педагогічного спілкування доброзичливого ставлення до дітей, серйозного і сумлінного виконання своїх обов’язків. Важливим педагогічним аспектом виховної взаємодії школи і сім’ї у процесі виховання учнів є створення виховної атмосфери у всіх сферах життєдіяльності дітей, єдність вимог до них, уміле використання різних методів і прийомів виховання, які не суперечать один одному, а отже не  спонукають особистість до роздвоєння. Тому одним із важливих напрямів співпраці вчителя і батьків є організація спільної виховної діяльності вчителя, батьків і учнів. Практичною реалізацією даного напрямку виховної взаємодії сім’ї і школи має виступати система спільних творчих справ батьків і дітей, організована і керована вчителем і батьківським комітетом класу. Її мета – встановити реальні можливості виховного потенціалу кожної сім’ї у вихованні учнів класу, шляхом спільної діяльності створити умови для співпраці сім’ї і вчителя у вихованні учнів, коригувати помилкові погляди батьків на питання сімейного виховання та помилкові дії у процесі виховання власних дітей, піднести авторитет в очах власних дітей і цим сприяти їхньому правильному вихованню.

Система спільних творчих справ може включати такі форми роботи:

• Виготовлення учнями разом з батьками наочних посібників, оформлення виставок;
• Виступи перед батьками та учнями класу;
• Спільна підготовка та участь у проведені різних виховних заходів, що організовуються у класі (екскурсії, свята, спортивні змагання, конкурси);
• Організація таких форм роботи, які неможливі без залучення батьків чи інших членів родини до їх проведення (родинні свята).

Батьки є опорою у моїй роботі. Всі вони мають хоч якийсь педагогічний хист. Один чудово майструє, другий – розповідає-заслухаєшся, третій – справжній фізорг. Дуже важливо ці вміння виявити й використовувати. Тож запрошую їх на виховні години, надаю можливість іноді проводити уроки, наприклад, художньої праці, а також життєдіяльності та безпеки, валеології, використовувати їх таланти у класних справах.

Вже стало традицією в класі проводити тематичні конкурси малюнків, які діти виконують разом з батьками: «Рідний край де ми живем, Україною зовем», «Моя улюблена казка», «Бережіть пташок узимку». Мої вихованці разом з батьками виготовляють наочні посібники для уроків математики та мови.

Цьогорічна зима була надзвичайно люта, тому ми разом із дітьми вирішили провести у класі «День добрих справ» під девізом «Летіть синички до моєї пшенички». Запросили до школи татусів, дідусів і разом виготовили годівнички для пташок.

Надовго запам’ятається моїм першокласникам екскурсія до лісу та свято «Тато, мама, я – спортивна сім’я», яке підготовили і провели батьки.

Традиційні форми роботи з батьківською громад кістю намагаюсь доповнювати нетрадиційними формами, такими як:

1. Дерево родоводу – (зустріч поколінь, роздуми над проблемою виховання, звернення до народної педагогіки).
2. У родинному колі – (анкетування та тестування батьків, індивідуальна допомога родинам через консультації).
3. Родинний міст – (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей).
4. День добрих справ – (спільна трудова діяльність вчителя, батьків і дітей).
5. Конкурси.
6. Родинні свята.

Ці заходи сприяють активізації батьків в організації соціально-виховного процесу, дають змогу організувати спільне дозвілля дітей та батьків, забезпечують спадкоємність поколінь, відроджують звичаї і традиції нашого народу.

У ході підготовки й проведення свят розкриваються і діти, і батьки. Мета такої співпраці в тому, щоб краще пізнати дітей, дати можливість батькам відчути, що не існує важливішої справи, ніж бути творцем своєї дитини.

Досвід показує, що батьки і діти з нетерпінням чекають таких свят, як: «День народження», «Тато, мама і я – читаюча сім’я», «Мати – берегиня родини», «Батьки і діти! Діти і батьки! Нерозділиме і одвічне коло», «Бабусина доля, як ота тополя…» та ін..

Учні та їх батьки не можуть уявити Новий Рік, 8 Березня, День знань, Свято першого і останнього дзвоника, екскурсії окремо від своєї сім’ї.

Закінчуючи перший клас вже стало традицією проводити родинне свято «Прощавай, Букварику!», а в кінці 4 класу – «Прощавай, початкова школо!».

Підводячи підсумки, хочу сказати, що батьки шанують школу, а з шани до школи розпочинається їхнє бажання прислухатися до голосу вчителя. Я вірю, що школа допоможе сім’ї відіграти пріоритетну роль у вихованні дітей, тому що бачу результати своєї роботи.

Я щаслива, що обрала професію педагога, що маю можливість спілкуватись з дітьми. Я з радістю віддаю весь свій час, всю свою душу дітям і батькам, і радію, коли бачу, як вони вбирають у себе всю інформацію, надану мною, настрій, який я несу їм, радість і щастя, яке мені хочеться розділити з ними.